“З глибоким сумом повідомляю, що мого брата Діма Кудринський якого ми так довго шукали та до останнього сподівалися побачити живим, офіційно визнано загиблим. Він віддав своє життя, захищаючи нашу країну залишаючись вірним собі. Порожнечу в серці не заповнити нічим. Наш біль не описати словами. Більше немає невідомості, яка розривала нас зсередини, але прийшло страшне усвідомлення — мій дорогий брат, мій Дмитрик загинув. До останньої секунди ми вірили в диво, але дива не сталося. Ти назавжди залишишся в моїй пам’яті як найкращий брат, світла та мужня людина. Дякую тобі за все. Спочивай з миром, мій янголе. Про час та місце прощання я повідомлю пізніше. Прошу молитов за його душу. Вічна пам’ять тобі, братику.” Анна Кудринська

«Повертаємося з Дніпра, де я опізнала останки свого сина. Де російські… не можуть перемогти в чесному бою, вони випалюють і знищують нас ракетами. Мій єдиний син прийняв на себе страшну мученицьку смерть у 24 роки. За час війни він підготував понад 2 тис. солдатів до штурму та контрнаступу. Він падав від утоми з ніг. Його сильну, але сприйнятливу душу поранили смерті товаришів. Кожного дня та кожної години. Але він завжди казав мені: я сам можу врятувати сотні людей. І підтвердженням цих слів залишилися прапори з написами подяки за його роботу – від генералів до солдатів. У 15 років син відклав престижне навчання за кордоном, бо переймався за долю країни. Після визнання переможцем всеукраїнського конкурсу «Інноваційний прорив-2013» він долучився до групи вчених, конструкторів та програмістів, що займалися розробками інноваційних проєктів для оборонної промисловості. Борис почав розробляти прилад, здатний зменшити людські втрати під час наступів. Одного разу, коли Боря їхав на курси китайської мови, він побачив, як підлітки сміються з незрячої людини, яка не могла зайти до тролейбуса. Його це збентежило, він допоміг чоловікові. Після цього випадку син замислився, як полегшити життя людям з порушеннями зору і створив прилад iHelp, який допомагав незрячим безперешкодно пересуватися містом. Вже потім закінчив Київський університет ім. Тараса Шевченка, інститут міжнародних відносин з відзнакою, підтвердив свою кваліфікацію в одному із закордонних університетів. Стажувався в берлінському університеті ім. Гумбольдта, написав наукову роботу в дюссельдорфському університеті ім. Генріка Гессе, був учасником Європейського Форуму в Брюсселі. Він був талановитим, йому не було потрібно, як середньостатистичному юристу, щодня приходити в офіс Він міг, наприклад, перекласти чи скласти угоду постачання товарів з Британії в Таїланд і отримати за це хороші гроші. При цьому він міг пів заробітку чи повністю взяти і роздати. Міг все до останньої копійки віддати незнайомій людині. Зняти з себе куртку та віддати тому, хто замерзає взимку. Нагодувати когось, навіть якщо в нього самого залишалася мінімальна сума на дорогу до університету чи на обід. Він не цурався знедолених, намагався максимально допомогти тим, від кого відмовилися інші, кого всі обійдуть стороною. Мій син був людиною з великою душею та великим серцем. Мій син … Моя надія … Моя гордість… На ЩИТІ…» Тетяна Чубіна БОРИС ЧУБІН, воїн 59-ї окремої мотопіхотної бригади імені Якова Гандзюка. Загинув 30 серпня 2023 року під час виконання бойового завдання на Авдіївському напрямку. Пам’ятаймо

На Волинь "на щиті" повертається 25-річний захисник. Олицька громада прощається з полеглим воїном Олексієм Семеновичем. Йому було лише 25 років. Він загинув під час виконання бойового завдання на Донеччині. Війна забрала молоде життя. Олексій Семенович був матросом і оператором дронів у батальйоні безпілотних систем. Він знищував ворожі БПЛА і захищав Україну в найважчий час. 14 лютого 2026 року воїн загинув у районі Костянтинівки Донецької області внаслідок удару ворожого FPV-дрона. Його везуть додому. Остання дорога. У такі моменти громада згуртовується, як одна сім'я. Кожен загиблий воїн, якого повертають "на щиті", залишається не тільки вдома, а й у пам'яті народу. Вічна пам'ять Герою.