Про проблему такого поняття, як "супровід" військових та їхніх рідних. Почну з вигаданої історії, яку я почув від вигаданого знайомого. В одній вигаданій структурі є багато людей, які загинули на війні, є багато людей, які рахуються зниклими безвісти, є багато людей, які отримали важкі поранення, і є сім'ї всіх цих категорій людей, які також потребують підтримки. Вигадані міські божевільні приходять з пропозицією — ми знайшли організації, які готові надавати найкраще лікування, психологічну та фізичну реабілітацію, підтримувати вищезгадані категорії людей всіма можливими способами. І все це безкоштовно. Відповідальні особи реагують без особливого ентузіазму і дають наступну резолюцію: Ти блять цей, давай тут, нє єбі мнє голову, вони просто на нас бабки хочуть заробити. Приблизно так це часто і відбувається. На жаль. На щастя, не всюди, і не завжди. Плюс шляхом системного зайобування в певних моментах вдається змінити ситуацію на краще. Так до чого це я. За 12,5 років війни тільки ідіоту неясно, що війна — це, як правило, не те явище, яке передбачає хепі-енд. Люди гинуть, втрачають кінцівки, отримують зруйновану психіку. Ті, хто назавжди залишився на полі бою, роками вважаються зниклими безвісти, а їхні рідні живуть в пеклі горя і невизначеності, хапаючись за будь-яку надію і без можливості поставити крапку. Очевидно, що ветерани, родини полеглих і безвісти потребують підтримки, яка, м'яко кажучи, надається їм не в дуже адекватних обсягах. Інколи з об'єктивних причин (активна фаза війни в розпалі, немає грошей/ресурсів), інколи з суб'єктивних (відповідальним особам просто крісталлічєскі похуй). Простіше кажучи, часто це світогляд, який передбачає концентрацію на "стратегічному", сприймаючи людей, як розхідний матеріал. Але справа в тому, що об'єктивні та суб'єктивні фактори не є причиною відкладати цю допомогу на ефемерне "після війни". І прикриватись фразами "у нас зараз війна" не лише неправильно, але й згубно. Ці процеси мають йти паралельно. Бо є певний соціальний договір — людина пішла в Сили оборони, добровільно або ні, загинула, побувала в полоні або отримала важкі поранення. Тобто ця людина віддала все і заплатила борг Батьківшині сповна. І йдучи в бій людина має знати, що в разі чого про неї та про її близьких попіклуються. Інакше довіра до системи, яка і так тримається на доброму слові, буде падати в геометричній прогресії. І тут нам, громадянам (платникам податків), а також державним структурам, які за ці податки утримуються, варто не забувати про цих людей, які віддали все. І коли держапарат не спроможний давати підтримку тут і зараз, то на допомогу приходять ініціативи небайдужих громадян. До однієї з таких я наразі трохи долучився. Так от, є 70 дітей воїнів, які віддали своє життя в бою. В цих дітей скоро будуть осінні канікули. І ми, як небайдужі громадяни, хочемо, щоб вони поїхали в Діснейленд. Тому я прошу вас допомогти: send.monobank.ua/jar/9esuqfh… Діти полеглих на це заслуговують. Їхні батьки заплатили найвищу ціну. І наш обов'язок — хоча би частково намагатись повернути цей борг. Буду вдячний за поширення і вашу підтримку. Фото ілюстративне, як нагадування про війну.