От я поїхала дахом, хіхі-хаха, жартую постійно, а потім сиджу і усвідомлюю, що це ж не лише Варнак загинув, а мій чоловік, той з ким я хотіла все життя прожити, той з ким ми будували свою сім'ю, з ким все майбутнє розписали, моє щире кохання і як так мого Ярослава нема, як це він мертвий, я не знаю як з таким можна жити. Мене починає нудити, щоразу коли я пояснюю собі, що тепер нічого нашого не буде. Не буде наших дітей, сім'ї моєї не буде, тепер лишається тільки те, що було, лишається те, що я можу робити, я приходитиму додому і там отак завжди буде пусто, тепер всі вечері насамоті, усі ранки насамоті, усе без нього буде, як мені цього не хочеться