Зараз ми, є свідками того як Сполучені Штати Америки в п'яте намагаються врятувати російську імперію. Сподіваюсь цього разу у них нічого не вийде і хочу нагадати про попередні чотири випадки. За останні сто з гаком років США неодноразово отримували шанс назавжди покінчити з російським імперіалізмом. Але жодного разу не скористалися такою можливістю. Перший шанс з’явився у 1919 році, коли Вільям Булліт привіз із Петрограда пропозицію Леніна щодо припинення вогню та фіксації кордонів у їхньому тодішньому стані. Фактично йшлося про розділення Росії на п’ять або більше суверенних держав. Вудро Вільсон чомусь не знайшов часу навіть відповісти на таку пропозицію. Ба більше, славнозвісні «Чотирнадцять пунктів Вільсона», у яких він виклав своє бачення міжнародного устрою після Першої світової війни, попри всі обіцянки, так і не були втілені в життя. Уже тоді було зрозуміло, що умови Версальського мирного договору підштовхнуть Німеччину та Росію в обійми одна одної, а нова світова війна стане практично неминучою. Булліт недвозначно продемонстрував своє ставлення до такої політики, пішовши з Державного департаменту на знак протесту. Другий шанс виник під час Другої світової війни, коли США почали допомагати СРСР, постачаючи озброєння, боєприпаси, продовольство, транспорт та амуніцію за програмою ленд-лізу. Ця допомога кардинально вплинула на перебіг війни та стала одним із визначальних чинників перемоги СРСР над нацистською Німеччиною. Маючи настільки вигідні переговорні позиції, американський уряд із незрозумілих причин не домігся жодних письмових гарантій від СРСР, що населенню звільнених європейських територій не нав’язуватимуть злочинну комуністичну ідеологію. Ба більше, у той момент Вашингтон міг вимагати від Сталіна навіть пом’якшення внутрішньої політики СРСР. Це могло суттєво вплинути на долю народів, поневолених комуністичним режимом у складі радянської держави. Але Рузвельт нічого не зробив у цьому напрямку. Сьогодні ми значно краще розуміємо можливі причини. Як стверджують дослідники, адміністрація Франкліна Рузвельта була буквально нашпигована сталінськими агентами. Зокрема, агентом НКВС був Алджер Гісс, людина, яка вела й організовувала переговори з СРСР. Також він був одним із найбільш довірених чиновників, керівником Офісу спеціальних політичних зв’язків, якому Рузвельт доручив роботу над створенням ООН. Рузвельт задовольнився розмитими обіцянками Сталіна, що у своїй зоні впливу той не застосовуватиме терористичних методів. Сталін укотре обдурив американське керівництво, не дотримавшись жодних обіцянок. У результаті близько 140 мільйонів європейців на десятиліття опинилися в пеклі радянської диктатури. Третій шанс з’явився у 1991 році, коли СРСР остаточно розвалився. У той момент Сполучені Штати мали всі можливості підтримувати необхідні демократичні перетворення в Росії аж до її повної деімперіалізації. Натомість із незрозумілих причин було проігноровано попередження Рональда Рейгана про «імперію зла». Не були враховані й історичні уроки, зокрема «Довга телеграма» Джорджа Кеннана, у якій він детально описав природу радянської системи та фундаментальні проблеми співпраці з нею. Нагадаю, що Вільям Булліт і Джордж Кеннан чудово вивчили Росію, спілкуючись із тодішньою інтелектуальною елітою СРСР. Цікавий факт: Булліт і Кеннан товаришували з Булгаковим, і їх вважають прообразами Воланда та Коров’єва у романі «Майстер і Маргарита». Попри теплі особисті стосунки Булліта зі Сталіним та іншими радянськими керівниками, він інформував Вашингтон про справжню, страхітливу сутність радянського режиму. Але замість того, щоб скористатися історичним шансом і остаточно покінчити з російським імперіалізмом, США фактично підтримали аферу із захопленням Росією місця СРСР в ООН. Тим самим Вашингтон продемонстрував готовність і надалі потурати імперським амбіціям кремлівських правителів. А знехтувавши можливістю глобальної денуклеаризації Росії, Сполучені Штати допустили концентрацію всього радянського ядерного арсеналу в одних руках. Зрештою, у руках божевільного негідника, який сьогодні погрожує цим арсеналом усьому світу. Четвертий шанс з’явився у червні 2023 року, під час заколоту Євгена Пригожина. Тоді Росія опинилася перед однією з найсерйозніших внутрішніх криз за весь час правління Путіна. Озброєні підрозділи «Вагнера» захопили Ростов-на-Дону та рушили на Москву. Російська військова і політична система продемонструвала свою вразливість, а путінська вертикаль влади, яка роками здавалася непохитною, почала буквально розсипатися на очах. Для України це був надзвичайно важливий момент. Російське керівництво було зайняте власним виживанням, частина військових ресурсів відволікалася на внутрішню кризу, а невизначеність у Москві створювала можливість суттєво змінити ситуацію на фронті. Але замість того, щоб максимально скористатися слабкістю ворога, ми знову зіткнулися з американським страхом перед розвалом Росії. Нас фактично тримали за руки. У момент, коли необхідно було дати Україні всі можливості для наступу, щоб зрушити лінію фронту, ми залишалися обмеженими у своїх діях. Знову лунали розмови про неприпустимість ескалації, ризики дестабілізації Росії та небезпеку втрати контролю над її ядерним арсеналом. Поки російська влада намагалася врятувати саму себе, у Вашингтоні більше переймалися наслідками можливого падіння Путіна, ніж можливістю завдати стратегічної поразки державі, яка розв’язала найбільшу війну в Європі з часів Другої світової. Зрештою Путін пережив заколот, відновив контроль над ситуацією та продовжив війну проти України. Чотири історичні можливості. Чотири різні американські адміністрації. І щоразу, коли виникав шанс остаточно зруйнувати російську імперську систему, у Вашингтоні знаходилися причини цього не робити. І тепер ми ризикуємо побачити це вп’яте. Знову за рахунок України. Знову ціною життів українців. І знову заради порятунку імперії, яка щоразу після такого порятунку починає нові війни.