Україночка #ꑭ

Троє братів два роки прожили в окупації, втратили маму - і таки вирвалися з неї. 9-річний Рома побачив український прапор на кордоні й побіг до нього так, що зачепився за паркан - довелось знімати його разом із прикордонниками. Це був перший день, коли він знову був вільний. 20-річний Олексій та його молодші брати - 13-річний Петро і 9-річний Рома - повернулися на підконтрольну Україні територію 30 квітня 2024 року. Понад два роки вони жили в окупації на лівобережжі Херсонщини разом із мамою Оленою. Виїхати не могли - не було грошей заплатити перевізникам, а мама відмовлялася залишити найстаршого сина Влада, якому жити з росіянами подобалось. Коли почалося повномасштабне вторгнення, Олексій закінчував ліцей на автомеханіка. Друзі виїхали, багато хто служив. У селі з'явилися колаборанти - здавали росіянам родини військових. Ціни зросли втричі. Худобу довелося забити, щоб прогодуватися. У грудні 2022-го Олексій поїхав на заробітки в Крим і Росію - треба було зібрати гроші на виїзд і допомогти мамі, якій ставало зле через тиск і напади задухи. Ліків не було: російські "волонтери" роздавали допомогу лише тим, хто брав російський паспорт. На кордоні його затримали на дев'ять годин, допитували, шукали видалені дані в телефоні та погрожували. Він працював на будівництві в Ялті, Севастополі, Сочі. Раз на два-три місяці повертався додому з подарунками для братів і ліками для мами. У квітні 2024 року Олена померла від цукрового діабету. Олексій повернувся, щоб поховати маму. А за кілька днів йому написала менеджерка "Української мережі за права дітей" Анастасія Халілулова й пообіцяла вивезти всіх трьох. Петю з Ромою росіяни будь-якої миті могли відправити до Росії на "всиновлення". Маршрут - лише через Росію і Європу. На кожному блокпості Олексій повторював легенду: їде до друга в Маріуполь на роботу, а братів бере, щоб зробити російські свідоцтва про народження. Правди хлопцям він не сказав, щоб не обмовилися сусідам. Вони взяли маленький рюкзак з речами. Улюблені іграшки залишили вдома. "Тут я більше не боюсь, що мене будуть допитувати. Я вільний", - каже Олексій. Олексій узяв над хлопцями опіку. Каже, інакше їх би в нього забрали. У різних донорів просить речі не для себе - тільки для братів. На зустрічах із психологом питає, як правильно виховувати й підтримувати. Петро після смерті матері - в депресивному стані. Лише недавно хлопці почали посміхатися. Вони чекають на деокупацію, щоб повернутися додому. Сумують за господарством, будинком, городом. Сумують - але вдають, що все гаразд. ...... (Фото ілюстративне. Імена героїв змінені з міркувань безпеки).